Проповідь Й. П. Яна Пурвінського з нагоди інавгурації академічного року |
Ваше Високопреосвященсво Архієпископе Нунцію! Дорогі Владики, всечесні отці священики, дорогі викладачі семінарії! Сердечно вітаю вас усіх тут зібраних на інавгураційному Богослужінні. Інавгурація 2009/1010 навчального року випадає в році, коли Церква святкує Рік Священства. А сьогодні літургійний календар заохочує нас прославляти св. Терезу від Дитятка Ісуса. В цьому році ми повинні молитися за священиків, за покликання до священства, а також згадати тих священиків, що жили і працювали в Господньому винограднику, і своїм життям з’єдналися з Богом та Ісусом Христом первосвящеником. Вони заслужили на те, що Церква зачислила їх до лику святих і ставить нам усім за приклад священицького життя. Таким був св. Йоан Марія Віанней і багато інших, які своїм життям і працею виконаною в Церкві, їх наслідували.
Церква в цьому році священства заохочує нас зрозуміти і поглибити священство, що є великим Божим даром для людства, великою таємницею. Бог дав нам цей великий дар, і він є в наші дні для тих, хто цей дар приймає і цю таємницю розуміє. В покликанні людини до священства Христос завжди керується любов’ю, а також закликає людину присвятити своє життя Богові: “Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас з неба всяким духовними благословеннями у Христі. Бо в ньому вибрав нас перед заснуванням світу, щоб ми були святі і бездоганні перед ним у любові. Він призначив нас наперед для себе. Тому відповідь на Боже покликання підтверджується в діалозі між Богом і людиною, між любов’ю Бога, який вибирає, і закликає, і любов’ю людини, “яка з любов’ю відповідає на Його покликання”. Христос сам покликав тих, яких бажав, і вони пішли за Ним, як ми про це читаємо в Євангеліста Марка 3, 13.
Бог є любов’ю, і тому священик мусить бути людиною любові., бо без любові не може бути ні автентичної побожності, ні апостольської ревності. Тому так важливо для кожного, хто бажає бути священиком і служити людям повністю, з любові віддати себе Христу і з серцем, переповненим любов’ю, іти за Христом, виконуючи його спасительну місію та служити з любові своїм братам, як це робив Христос. Бо Бог покликав нас для того, щоб освячувати людей, чинити їх дітьми Божими.
Бути священиком сьогодні - це вчитися від Ісуса, як давати надприроднє життя людям, які прагнуть любові, віри, покори і надії, а також потіхи. Це означає вказувати їм пряму і безпечну дорогу до Бога і вічного щастя. Де цього маємо вчитися? В Ісуса, який чекає кожного з нас в каплиці в дарохранительниці. На адорації Він хоче нас вчити. Адорація - це любов Ісуса до кожного з нас. Адорація потрібна нам, щоб пізнати Ісуса і його велику любов до нас, Його покору. Тому в семінарії є каплиця - місце нашої зустрічі з Христом, для розмови з Ним, щоб Він навчив нас покори, любові, молитви і жертовності, щоб ми вміли бачити Христа в кожній людині, яка живе на світі і є відкуплена не золотом чи сріблом, а дорогоцінною кров’ю Христа. |