Сам день відкриття сесії був знаковим - Урочистість Святого Йосипа. Також знаковим став і початок Конференції: Святіший Отець Бенедикт ХVІ прийняв прохання про звільнення від обов’язків ординарія Харківсько-Запорізької дієцезії Єпископа Станіслава Падевського і доручив ці обов’язки його наступнику Єпископу Мар’яну Бучку.
- Владико, скажіть, будь ласка, чи відбулися зміни у Конференції в зв’язку з виходом на покій Єпископа Станіслава?
- Наразі жодних змін не відбулося, адже єпископ залишається єпископом завжди. Тим більше старший єпископ, з огляду на величезний досвід, має що сказати Церкві.
- Розкажіть, будь ласка, про що говорили єпископи на останній сесії? Які питання порушувалися?
- Кожна чергова сесія Конференції проходить в руслі одного, але завжди дуже актуального, питання. Спочатку зачитується доклад з представленням проблематики, а потім відбувається її обговорення. Цього разу темою сесії було покликання, насамперед, формація до священства. Також єпископи обговорювали питання формації самих священиків.

- Наша найбільша потреба сьогодні - це добра і якісна формація. Єпископи відзначили, що цей процес складається з двох частин: формація семінарійна та постійна формація священиків. Обидві частини є рівнозначними і однаково важливими. Тому Церква має виховувати не лише семінаристів, але і священиків.
Формація священиків вже після закінчення семінарії належить до традицій Церкви та пов’язана із викликами сучасного світу, адже зріст у доброму повинен бути постійним і неперервним. За особисту формацію, звісно, кожен в першу чергу відповідає сам. Натомість, єпископ має піклуватися про створення можливостей для духовного та інтелектуального розвитку своїх співпрацівників та співбратів у священстві. Так, наприклад, канон 521 Кодексу Канонічного Права визначає норми щодо настоятеля парафії. Ним повинен бути священик, який відзначається здоровою наукою, добрими звичаями, пастирською ревністю і чеснотами, потрібними для керівника парафіяльної спільноти. А тому, отже, єпископ при виборі кандидата має переконатись в його компетенції. Така традиція екзаменування кандидатів є звичайною всюди, де Церква існує довший час. Для нашої молодої Церкви вона лише входить у життя, проте, переконаний, дуже скоро вона стане звиклою реальністю і в Україні.
- Дійсно, для України досвід в сфері сталої формації малознаний. Напевно, наші єпископи мають власне бачення.
- Єпископи переконані, що добре покликання, насамперед його пробудження та початковий зріст, дуже тісно пов’язане із якостями настоятеля парафії і священика взагалі. Так, покликання дає Бог, але його слід пробудити в людині. Добрий приклад настоятеля, його посвячення і його служіння тут стають першим поштовхом. Такий приклад стає на початку дороги ідеалом для наслідування і згадкою на все життя. В подальшій формації священиків цей приклад теж дуже важливий. Хто може виховувати добрих священиків? Священик із досвідом. Перші роки після свячень для неопресвітера є найважливішими. Він мусить набратися досвіду і сталості, тому він проходить конкретну школу конкретного старшого священика.
- До речі, в Україні помітний кількісний розрив між молодими та старшими священиками. Наскільки серйозною є ця проблема у формації покликань?
- Мала кількість старших священиків це не стільки проблема, скільки наша власна українська специфіка. В радянські часи була ціла низка перешкод вже від початкового етапу цієї дороги. Мало було священиків тоді, і це ми успадкували з минулої епохи. Багато молодих священиків теж не є проблемою. Це лише питання часу. Через 10 років вони вже стануть досвідченими, ще через 10 - старшими священиками.
- В радянські часи серед священицьких покликань траплялися старші чоловіки. До кого зараз Церква скеровує свій заклик до служіння в священстві?
- Кожне покликання є дуже особисте і кожна історія є індивідуальна. Заклик Церкви просто сам по собі, і відповідає на нього теж кожен особисто, як кому дає Господь. Звісно, сьогодні відгук на цей голос переважно знаходять юнаки, і відкривають його тоді, коли стають перед вибором свого життєвого шляху. Трапляються випадки, коли старші люди також відповідають на голос цього покликання, однак ці є рідкістю.
- Владико, чи можете ви поділитися якимись власними цікавими споминами з цієї останньої сесії?
- Сесія відкрилася в Запоріжжі в день Урочистості святого Йосипа, а закінчилася Святою Месою в Дніпропетровську під стінами храму Святого Йосипа. Свята Літургія почалася у каплиці, яка знаходиться на вулиці Комсомольській. Процесія від каплиці рушила до храму: урочисто пройшла вулицею Комсомольською, повернула на вулицю Леніна, потім – на вулицю Карла Маркса і дійшла до храму, де під огороджувальним парканом відправлено Святу Месу. Ця Свята Меса була виразом солідарності всього Єпископату України з парафіянами Дніпропетровська, які ось уже стільки років мужньо і витривало намагаються повернути свою святиню. Ця ситуація лягає плямою сорому на цілу нашу українську громаду, тому ми всі разом молилися щоб ця святиня Божа була якнайшвидше повернута вірним.
- Владико, поділіться, будь ласка, планами на майбутнє. Коли відбудеться наступна сесія Конференції Єпископату України і чому вона буде присвячена?
- Засідання Конференції відбуваються кожні півроку. Наступна зустріч запланована на жовтень. Доповідь і обговорення будуть присвячені Слову Божому.
- До речі, у травні відбуватиметься спільна конференція римсько- і греко-католицьких єпископів України. На Ваш погляд, яке значення мають подібні спільні зустрічі?
- Маємо надію, що такі зустрічі стануть регулярними. Травневе зібрання єпископів обох обрядів буде присвячене проблемам сім’ї. Цінність цих конференцій вже в тому, що є зустріч, є діалог і спільне обговорення спільних проблем. Ми є однією Церквою і нам необхідно слухати і добре розуміти одне одного, аби разом служити народові Божому.
- Владико, на закінчення, ви, як ректор духовної семінарії, скажіть чого Церква очікує від всіх вірних у ділі формації священицьких покликань?
- Кожен вірний, а насамперед парафіяни, очевидно не лише розуміє, а і на собі відчуває, наскільки важливим для Церкви є служіння священика. Тому для кожної спільноти життєво необхідною є молитва про чисельні та святі покликання. Численні та святі. Нам потрібно насамперед щоб покликання були, а також, щоб вони були святими – ці дві сторони є нероздільними. Якість і кількість мають бути нерозривно пов’язаними. А про це слід неустанно молитися. Це потрібно кожному вірному. Чому? Бо кожен хоче, щоби його священик мав глибоку віру і вмів своїх парафіян навчити молитви, покаянню, підтримав у родинних труднощах, служив би цілим своїм життям. Це кожному потрібно, а звідки їх узяти? Потрібно про цих священиків просити, молитися про них і за них. Святий священик – це великий дар для всієї Церкви.
- Щиро дякую, Владико. Бажаю вам щедрого Божого благословення і великого натхнення у єпископському і ректорському служінні.
- Дякую.