В роках 1999-2001 був ректором Вищої Духовної семінарії Товариства Христусовців в Познані, і саме в ті роки, коли в семінарії навчався наш префект о. ліц. Лешек Токажевський SC.

Отець Лешек в четвер на початку Служби Божої привітав о. Павла на наших українських землях, де перебуває вперше, та поділився, що дуже приємно стояти біля вівтаря разом зі своїм ректором, а зараз вже співбратом в священстві.

Ознайомившись з графіком, за котрим мали жити ці 3 дні, в семінаристів з’явилося питання: «Чому так багато вільного часу?». Отець Павло, читаючи наші думки, на першій конференції дав відповідь: «Люди навколо нас різні. Часто хочемо порозмовляти з кимось інтелігентним, хочемо поділитися проблемами, перемогами та поразками. Але більш інтелігентної особи чим Бог – не знайдете ніде. Тому цей благодатний час вам дано на особисту розмову з Богом. Де б ви не були: на подвір'ї, в їдальні, в кімнаті і передусім в каплиці – розмовляйте з Богом, постійно перебувайте в тиші та молитві».

Протягом 3-х днів о. Павло на конференціях цитував Слугу Божого Йоана Павла ІІ, можна сказати підготовлював до беатифікації. «Людина в цьому світі живе, як би Бог не існував», - щодня промовляв слова Йоана Павла ІІ отець реколекціоніст. Але найбільш приємними і зворушливими були слова: «Nie lękajcie się! Otwórzcie drzwi Chrystusowi»,  – і одразу пригадується авторитетний голос, одразу пригадується з якою інтонацією промовляв це Папа… «Не бійтеся!»

Нещодавно прочитав одну історію про святого Франциска:

«Одного дня святий Франциск, виходячи з обителі, зустрів брата Джінепро. То був вельми простий, добрий чоловік, і святий Франциск дуже любив його.

Тож, зустрівши, звернувся до нього з проханням:

-            Брате Джінепро, ходи-но зі мною, будемо проповідувати.

-            Отче мій, - відповідав брат, - ти ж бо знаєш: я не досить освічений. Чи ж можу я промовляти до людей?

-            Але святий Франциск стояв на своєму, і брат Джінепро кінець-кінцем погодився. Ходили вони по цілому місту, молячись у відлюдних місцинках за всіх, хто працював у майстернях і садах. Усміхалися до дітей, передусім до найбідніших. Перекидалися кількома словами з людьми похилого віку. Торкалися недужих. Одній жінці допомогли нести чималенький глек, наповнений водою.

І вже кілька разів обходивши все місто, святий Франциск мовив:

-            Брате Джінепро, час вертатися до обителі.

-            А як же проповідь?

-            Ми вже виголосили її… Так, виголосили,  – з усмішкою відповів святий».

Суть  цієї історії є те, що найкраща проповідь це твоє життя. Тому на заклик Святішого Отця «Не бійтеся! Відкрийте двері для Христа!» ми повинні відкриватися всім свої серцем та своїм життям давати добрий приклад Християнина з великої літери.

На закінчення реколекцій віце-декан семінарії семінарист Василь Плахотка сердечно подякував о. Павлу за слово, котре скеровував до нас протягом цих 3-х днів та подарував скромний подарунок та пам’ятку, на якій розміщені фотографії з реколекцій, а на звороті підписи та подяки семінаристів.

• Семінарист Віталій Квапіш{mospagebreak}