Кілька кілометрів від Новограда-Волинського (Житомирська область) розташоване село Олександрівка. Там, над річкою Случ, знаходиться тиха і затишна місцевість площею 28 гектарів. Тут живуть самотні люди похилого віку, а влітку – відпочивають діти.

Як усе починалося

П’ятнадцять років тому Caritas-Spes придбала місце у свою власність. А вже 1996 р. відбувся перший літній дитячий табір у наметах і з польовою кухнею. У 1998 р. розпочав свою діяльність Будинок Милосердя св. Єлизавети при організації «Caritas-Spes Олександрівка». У літній період тут функціонує табір для дітей. Також при організації «Caritas-Spes Олександрівка» є столярний цех, де виготовляють вироби для Будинку Милосердя та дитячого табору.

«Ми намагаємося допомогти хоч кільком людям. Колись тут була занедбана військова частина. А хотілось зробити щось для незахищених дітей та стареньких», – розповів голова місії Caritas-Spes в Україні єп. Станіслав Широкорадюк

Хто працює в Будинку Опіки?

Капеланом Будинку Опіки є о. Микола Гуцал, який служить літнім людям Таїнствами та духовною підтримкою. У Будинку працює 4 сестри із Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії (гоноратки). Дві сестри – з медичною освітою. У штаті працівників є також лікар, який приходить за потребою.

«Служіння людям у старості – це реалізація мого покликання. Силу для цього я черпаю в молитві, адорації, Євхаристії. Іноді буває важко фізично, оскільки бувають нічні чергування біля людей при смерті», – ділиться своїми враженнями с. Марія Морозовська, директор Caritas-Олександрівка.

Людей, які помирають, ховають сусідньому селі Наталівка.

Що кажуть мешканці?

Світлі коридори є чудовим свідченням того, що сестри доглядають за будинком. Кімнати – просторі та дбайливо доглянуті. Є всі необхідні мешканцям меблі: ліжко, полиці, столи, тумбочки, шафи. Коли заходиш до кімнат — до тебе посміхаються і пропонують сісти.

Марія Назарук, яка народилась 23 листопада 1929 р., погодилася поділилась своїми враженнями від перебування в Будинку Опіки: «Після смерті мого чоловіка минуло 19 років. У мене немає дітей, відтак доглядати за мною – нікому, тому я й потрапила сюди. Я тут вже понад 5 років. Сестри до нас ставляться дуже добре. Що ж нам ще потрібно, якщо ми помиті і нагодовані. Щовечора ми збираємося в кімнаті пані Марини на Розарій і Коронку до Божого Милосердя. Я і мої сусіди дуже вдячні єпископам Станіславу, Віталію та Яну».

За матеріалами: credo-ua