|
Ні холод, ні сніг не стали перешкодою для тих всіх людей, які зібрались перед храмом св. Йоана з Дуклі, щоб разом з Архієпископом Петром, зібраними священиками, сестрами- монахинями та молоддю увійти в переживання Страсного Тижня. Вже 24 роки поспіль Вербну Неділю в Житомирі святкують не тільки прихожани з Житомира, але й молодь з усієї України. І вже традицією стає погана погода, що перевіряє на мужність. А мужності зібраним не бракувало.
На початку урочистої процесії Архієпископ освятив вербу всім зібраним. А членам з неокатехуменальної спільноти особисто вручив великі пальмові гілки. Після урочистого співу Євангелії, центральною вулицею міста процесія вирушила до кафедрального храму.
Після прочитання Муки Господа Ісуса Христа, в проповіді Архієпископ Петро нагадав, що Ісус пройшов всі страждання, щоб могти бути близько нас, а нас закликає до звільнення, щоб отримати набагато більше.
Проповідь
Під час принесення дарів молоді люди принесли символічний кошик. Щоб участь в XXIV ДДМ не була лише теоретичним слуханням про Боже Милосердя, в програмі було передбачено збір подарунків «для хворого в лікарні», «для дитини в Дитячому Будинку» та «для безхатнього». Молодь активно збирала подарунки.
На завершення Служби наступили зворушливі моменти – слова подяки для Архієпископа та для Голови Оргкомітету о. Вальдемара Павельця. А представники з 6 родин, в яких є більше 6 дітей, отримали з рук Архієпископа грамоту з благословенням та подякою за прийняте життя, за віру та відвагу, за труд виховання і передання віри дітям!
Щоб відчути силу спільноти та вчинків милосердя, якими можна ділитись в практиці, відбувся офіційний акт передачі зібраних дарів на руки Президента Карітас –Спес о. Петра Жарковського та Директора Дієцезіального Карітас – Спес о. Віталія Умінського. Це було близько 100 кг продуктів, 50 літрів миючих засобів, канцелярські речі та 700 теплих сердець, які будуть передані для тих, хто потребує допомоги та підтримки.
ХХІV Дієцезіальний День Молоді закінчився урочистим гімном, проте молоді люди ще довго не хотіли розходитися, співали пісні разом з хором, фотографувалися, обмінювалися номерами телефонів. Але не закінчується подорож, в якій кожен має шукати свою дорогу до Господа. А через рік – знову приїхати в Житомир, щоб набравшись сили крокувати далі.
БІЛЬШЕ ФОТО |
