Ювілейні святкування у прокатедрі св. Олександра

http://old.kzd.org.ua/images/sliede-katedral/01-zhytomyr.png

http://old.kzd.org.ua/images/sliede-katedral/02-kyiv.png

Київська парафія святого Олександра святкує 25-річчя звершення першої Святої Меси на сходах перед храмом. На ювілей прибули також і ті, хто був знаряддям у руках Бога. Завдяки їм сьогодні у храм може зайти кожен, хто шукає Бога. Цього дня було багато зворушливих моментів, лунали спогади та прекрасні слова вдячності. Дякували насамперед Богу, а потім усім тим, хто сприяв тому, аби храм служив згідно зі своїм призначенням, а також тим, хто протягом цих 25 років служив і служить потребам Церкви і людей. Це і священики, і сестри гоноратки, і сестри домініканки.

Здавалося, що час повернувся назад. Бачиш знайомі і незнайомі обличчя. Наприклад, про отця Яна Крапана я лише чула. Бо коли почала ходити до парафії на Майдані, то вже його не було в Києві. Зраділа, бо змогла побачити цю людину-легенду, невтомного та відданого працівника на Божій ниві. І йому, певною мірою, завдячую тим, що можу в цьому храмі молитись, що тут приступала до таїнств, тут проводила час як молодь, і тут розпізнала своє покликання.

Святкування розпочалось подячною святковою Євхаристією. Очолив її архієпископ Петро Мальчук. Йому співслужили єпископ Ян Пурвінський, єпископ Станіслав Широкорадюк, монсеньйор Пйотр Тарнавскі (виконуючий обов'язки Апостольского нунція в Україні), а також 21 священик.

У проповіді архієпископ Петро підкреслив, що кожен ювілей - це нагода дякувати Богу за всі отримані благодаті та Його благодіяння, а також і перепрошувати за всі занедбання. Святкуючи ювілей храму, маємо також і придивитись до стану нашого внутрішнього храму, до нашого серця. Владика підкреслив, що сучасна людина втратила почуття гріховності і дуже легко може погодитись на гріх. Так не повинно бути. На завершення пастир заохотив увійти до своєї душі та придивитись, чи дійсно маємо там Божого духа?

Після Євхаристії святкування продовжилось. Настав особливо зворушливий момент. Своїми спогадами з присутніми поділились отець Ян Крапан, єпископ Ян Пурвінський, єпископ Станіслав Широкорадюк.

Отець Ян Крапан на початку пригадав слова кардинала Юліана Вайводса (у 1964-1990 р.р. Апостольський адміністратор Ризької архідієцезії (Латвія), який непокоївся, що Київ - таке велике місто - і не має постійного священика. Архієпископу також із цим питанням спокою не давав Папа Йоан Павло ІІ. Владика прагнув, аби якнайбільше людей могли почути Слово Боже, і готовий був навіть половину священиків відправити за межі Латвії, аби вони служили Церкві та людям в інших країнах.

Отець Ян пригадував про нелегкі часи, про Чорнобильську трагедію та першу Месу на сходах біля храму святого Олександра. Часи були важкі, але отець Крапан повторював: «Я Київ не покину. Яка доля мого народу, така буде і моя».

На завершення отець Ян подякував усім за турботу і побажав усім присутнім та їхнім родинам «здоров'я, миру, любові, радості і благословення від Господа».

Наступним своїми спогадами поділився єпископ Ян Пурвінський, який був у той час єпископом Київсько-Житомирської дієцезії. Владика розповів про важку працю з відбудови дуже зруйнованого храму, про відвагу та міцну віру людей того часу. «Тоді було багато людей, які забули про страх, бо прагнули Бога!», - зазначив єпископ Ян.

Єпископ Пурвінський підкреслив, що отцю Крапану вдалося «організувати живу Церкву на Святошині і тут. За це Богу подяка!». І далі він рішуче сказав: «Немає такої сили, яка може зовсім знищити Церкву, бо віра, любов, надія живуть в серцях людей!». Єпископ Ян розповів про багатьох священиків з Латвії, які без вагань їхали до України, аби допомогти людям зберегти цю віру, надію та любов.

На завершення слово надали єпископу Станіславу Широкорадюку, який звершив повторну консекрацію храму у 1995 році. Владика Станіслав підкреслив, що життя людини має принести плоди. Так само і з храмом. Які плоди приніс цей храм? Скільки людей тут охрестилося? Скільки навернулося?

Єпископ Широкорадюк пригадав історію двох священиків, які, будучи ще хлопцями, прийшли до храму, зустрілись з отцем Яном Крапаном і потім відкрили тут своє покликання. Це приклад лише двох, а скільки ще є таких прикладів? На завершення владика заохотив молитися, аби кожен, хто зайде до цього храму, знайшов тут віру, відкрив своє призначення тощо.

Після свідчення духовенства відбулась презентація історії храму, парафіяльних груп та спільнот. І серед них : парафіяльні хори (молодіжний, український, польський), Легіон Марії, Еффата, неокатехуменат, Сім'я Пресвятого Серця Ісуса, коло Розарія, Домашня Церква, Оаза молоді, спільноти Падре Піо та Марії Неустанної Допомоги.

У цей день напевно кожен з присутніх дякував Богу за ті благодаті, які отримав у цьому місці, за всіх служителів вівтаря, які тут були і є, за всіх сестер-монахинь, за всіх тих, хто спричинився до відкриття і відновлення не лише храму як архітектурної споруди, а й храму серця. Богу подяка!

Католицький Медіа - Центр