На переконання Папи, «таке братерство передбачає батьківство Бога та материнство Церкви» і Пресвятої Богородиці. Ми повинні щодня повертатись до цих стосунків: через молитву, Пресвяту Тайну Євхаристії, адорацію та молитву на вервиці. У такий спосіб день-за-днем зможемо відновляти наше «бути» з Христом і в Христі та мати автентичні стосунки з Богом-Отцем, з Церквою та Пресвятою Богородицею.

Лише перебуваючи у цих стосунках, будемо здатні реалізувати справжнє братерське життя, що даватиме належне свідчення та притягатиме інших людей.

30 листопада бердичівські спільноти богопосвяченого життя (Отці Карметіти OCD, Малі Сестри Непорочного Серця Марії та сестри Терезіянки CST) відповідаючи на заклик Папи Франциска відкрили «Рік Богопосвяченого життя» у монастирі Сестер св. Терези від Дитяти Ісуса. Вони подякували Богу за дар свої покликань при виставлених Пресвятих дарах.

«... Моє покликання зародилося у далекому дитинстві та зростало разом зі мною. Коли я була серед дівчат, прагнула бути черницею, але коли знаходилася серед хлопців, забувала про своє прагнення, але Ісус пам'ятав. Критерії мого монашого життя були дуже високими та піднесеними. Одного разу, коли сестра терезіянка, працююча у нашій парафії, попросила мене про допомогу у їхньому монастирі я, бундючим підлітковим голосом, вважаючи, що вона вербує мене до свого згромадження, відповіла, що до терезіянок не піду ніколи у житті! Але через три роки Ісус покликав мене саме до цього згромадження, відтоді ніколи не кажу «ніколи», з надією та Божим Провидінням дивлюся в майбутнє. Маючи 19 років я всетаки відповіла Богу "ТАК". Моє життя стало чудовою й одночасно сповненою труднощів мандрівкою «малою дорогою» святої Терези від Дитяти Ісусу до святості. У мені палали прагнення святого Антонія з Падуі щодо наближення Ісуса та Його науки на місіях, згодом, перебуваючи три роки в Польщі, я зрозуміла, як люблю свою земну Батьківщину, тому не зможу виїхати на місії. На допомогу прийшла свята Тереза від Дитяти Ісуса: вона прагнула бути мученицею, як святі апостоли, місіонеркою, покірною, як святий Франциск із Асижу. Але вона була затвірницею, отож любила так, як могла: просто чинила Божу волю.
Я цілковито довірилася волі Бога. Він виконав усі мої бажання, не вимагаючи виїжджати далеко за межі України. Він поставив мене катехеткою, вчителем християнської етики та просто дозволив себе любити.
Сьогодення нашої держави дозволило мені краще зрозуміти нашого засновника Адольфа Петра Шельонжека, котрий у часи Другої світової війни допомагав польським військовим. Він став для мене взірцем у ХХІ столітті. Я також намагаюся зігріти молитвою, любов'ю і не тільки... українських військових, котрі захищають ідеї свободи, незалежності та людської гідності на моїй землі. Треба лише Бога поставити на перше місце у своєму житті і воно набере сенсу навіть у труднощах, стражданнях та радісних моментах.
Отож, не треба боятися, що наш вибір буде не найкращим, головне, щоб він був добрим і ми його добре реалізували. І це точно буде подобатися Богові. Ми завжди зможемо любити — і це наше щастя».

С. Антоніна Пухальська CST(терезіянка)