(1893-1956)

О. Олександр Самосенко народився в 1893 році. В роках 1902-1910 навчався в школі м. Бар. У 1911 здав екстерном екзамени до гімназії в м. Кам’янець-Подільському, а через рік вступив до Духовної Семінарії в Житомирі. 11 червня 1917 року отримав священицькі свячення з рук єпископа Дубовського, а 4 серпня почав працювати вікрієм у кафедральному соборі в Кам’янець-Подільському. Невдовзі його переведено до Ушомира. В 1917 після повалення царської влади та ліквідації Тимчасовим Урядом в Петрограді і Центральною Радою в Києві акту царського уряду, що дискримінував Католицьку Церкву, о. Самосенко розпочав жваву діяльність душпастирську в Україні. Був вікарієм в Махнівці, невдовзі став настоятелем парафії в Самогородку, де перебував до 1928 року. Водночас, після арешту о. Болеслава Савіцького, настоятеля парафії св. Варвари в Бердичеві, о. Самосенко став бердичівським настоятелем, одночасно відправляючи Святі Меси в Самгородку, Махнівці і Козятині.

Однак священицьку працю о. Станіслава було перервано восени 1933 року, коли його заарештували і на підставі абсурдних звинувачень засудилаи до 7 років позбавлення волі. Шлях його мучеництва проходив через Соловки, Біломоро-Балтійський канал, концтабір в селі Сегеза в Карелії. О. Олександр витримав всі випробування, зберігаючи віру в Христа, а також вірність священицькому покликанню. Після звільнення влітку 1940 року повернувся до Житомира, і застав там знищену католицьку спільноту. Відразу розпочав докладати всіляких старань, щоб усе відродити. Його активність була помічена комуністами і, припускають, його змушено до переїзду з Житомира в Одесу. В 1945 році він повернувся до Житомира і розпочав душпастирську працю в кафедральному храмі св. Софії і в каплиці св. Вацлава на Крошні проти волі влади. О. Самосенко був на той час одним з небагатьох католицьких душпастирів на Житомирщині і Поділлі.

Крім численних перешкод, створених місцевою владою, умови релігійного життя католицьких спільнот обтяжувало бажання деяких радянських урядовців мати з цього прибуток. Високі хабарі за дозвіл на звершення релігійних обрядів приймав уповноважений обласного відділу у справах культу Щербаков (о. Олександр змушений був з цілою спільнотою вірних зібрати на цю ціль 1000 карбованців). В березні 1947 року о. Олександру довелось боротися з місцевою владою за отримання реєстрації римсько-католицької спільноти на Крошні; водночас він змушений був довго і терпляче доводити чиновникам необхідність цього. В кінці 40-х років і в першій половині 50-х о. Олександр продовжував душпастирську працю на Житомирщині. Шлях його земного паломництва закінчився 20 березня 1956 року. Тіло священика поховано на старому католицькому цвинтарі в Житомирі.