title-ecclesia

КОМУНІКАТ Комісії у справах віри
КОМУНІКАТ
Дієцезіальної Комісії у справах віри
Цим бажаємо повідомити Вас і Ваших парафіян про важливі події і документи Католицької Церкви у справах віри, зокрема Конгрегації Науки Віри. Ми намагатимемось сприяти Вашому священницькому, вчительському і пастирському служінню.
27 жовтня 2000 року папа Йоан Павло ІІ підписав Інформацію на тему деяких публікацій професора дра Райнхарда Месснера, яку підготувала і ухвалила Конгрегація Науки Віри. Професор Месснер (Іннсбрук/Австрія) займається основними аспектами віри і сакраментального життя Церкви і потрапив в деякі помилки. Вважаємо за потрібне познайомити Вас з висновками процедури дослідження правовірності науки вищезгаданого науковця, оскільки це може допомогти зокрема й у Ваших пастирських зусиллях.
І. ДЖЕРЕЛА ВІРИ
Передання апостольського проголошення
1. Цілість передання об'явлення отриманого від Апостолів в Церкві може бути окреслено Традицією лише в широкому значенні або іншими словами – «єдиним явищем Традиції».
2. Це передання здійснюється двома способами: у формі письмовій, якою є Святе Писання, а також у формі не письмовій, якою є Традиція в стислому значенні. Дійсно, апостольське проголошення особливим чином виражається в Святому Писанні (ІІ Ват. Соб. DV 8), але не вичерпується в ньому. Тому поняття апостольської Традиції, яка за сприянням Святого Духа передається в Церкві, є більш широке ніж те, що було безпосередньо записане в Святому Писанні (ІІ Ват. Соб. DV 8). Апостольське проголошення і Традиція, яка походить від Апостолів, не можуть бути попросту прирівняні між собою.
Святе Писання і його твердження
3. Святе Писання є джерелом пізнання для католицької віри, згідно з сесном і спасительною інтенцією, які були записані в сьогоднішньому тексті завдяки Святому Духові за посередництвом людського автора (ІІ Ват. Соб. DV 11).
Традиція і традиції
4. Поруч зі Святим Писанням знаходиться Традиція у стислому значенні. Завдяки їй ми пізнаємо натхнення і канон Святого Писання, а без неї не можливо вповні інтерпретувати і актуалізувати Святе Писання (DV 8). Католицька віра не зачерпнута тільки зі Святого Писання; адже Церква не черпає своє певності стосовно усіх об'явлених речей тільки зі Святого Писання (DV 9).
5. Традиція є передаванням об'явлення, яке було довірене Ісусом Христом і Святим Духом Апостолам, у житті і вченні католицької Церкви впродовж усіх поколінь і аж до сьогодні (Трид. Соб. DS 1501; Ват. І Соб. DS 3006). Тільки ця Традиція є нормою віри.
6. «Традції», про які говорить І Ватиканський Собор (DS 3006), а також Dei Verbum (8), є особливими елементами „Традиції" (DV 7-10). Окрім них в католицькій Церкві завжди існували стародавні звичаї («традиції» у широкому значенні), які стисло не зобов'язуть, але є змінні.
Вчительський Уряд Церкви
7. У інтерпретації Божого Слова, що передано в Святому Писанні і в Традиції, значна роль відводиться науці теологічній. Справа пояснення Божого Слова в спосіб зобов'язуючий для віри і життя Церкви перевищує можливості теології. Це завдання довірене Вчительському Урядові Церкві (DV 10). Вчительський Уряд не є понад Божим Словом, але служить йому. Однак він є понад поясненням Божого Слова, оскільки розсуджує, чи якесь з пояснень відповідає або ні переданому значенню Божого Слова (DV 10).
Літургія
8. У Літургії актуалізується діло нашого Відкуплення (ІІ Ват. Соб. SC 2). Вона є "вершиною до якої прямує діяльність Церкви, а водночас є джерелом, з якого випливає її міць" (SC 10). Таким чином вона уприсутнює "тайну віри", а водночас є її найвеличнішим свідченням. Отже, літургійні обряди затверджені Церквою є нормативними формами виразу віри, в яких маніфестується апостольська Традиція Церкви.
9. Поміж урядовими формами дефініцій віри (Regula fidei, Symbolum, Dogma) та їх актуалізацією в Літургії не може бути жодної суперечності. Віра дефінитивна є зобов'язуючою для кожної Літургії, для інтерпретації і для нових літургійних формулювань.
ІІ. ВЧЕННЯ ВІРИ СТОСОВНО ТАЇНСТВ
Встановлення Євхаристії
10. Згідно віри Церкви Христос встановив сім Таїнств. Поняття встановлення не означає того, що Христос в своєму земному житті безпосередньо окреслив в подробицях кожне окреме Таїнство як таке. Церква у своїй пам'яті, яку провадить Святий Дух, яка могла охопити також якийсь час дозрівання (DV 8), зрозуміла, які з її символічних дій є закорінені в волі Господа, і тому власне належать до істоти Його посланництва. Таким чином навчилась відрізняти у широкому обсязі сакраменталіїв, «Таїнства» у стислому значенні від сакраменталіїв – і тільки ці перші походять від самого Господа, а тому мають особливу плідність, яка виникає з їх встановлення (Трид. Соб. DS 1601; ІІ Ват. Соб. SC 60).
11. Церква має впевненість в вірі, що сам Христос – як оповідають Євангелія (Мт 26, 26-29; Мк 14, 22-25; Лк 22, 23-25) і святий Павло в апостольській Традиції (1Кор 11,23-25) – під час Тапези перед своїми Стражданнями довірив учням у видах хліба і вина своє Тіло і свою Кров, а також встановив таким чином Євхаристію, яка справді є Його власним даром для Церкви усіх часів (Трид. Соб. DS 1638, 1642).
12. Відтак не достатньо стверджувати, що Христос у світлиці виконав символічну і спільну дію есхатологічного характеру. Вірою Церкви є те, що Христос під час Останньої Трапези пожертвував своє Тіло і свою Кров – самого себе – своєму Отцеві і дав самого себе на споживання своїм учням під знаками хліба і вина (Трид. Соб. DS 1637-1638, 1640, 1740-1741).
Уряд в Церкві
13. У покликанні та висланні дванадцятьох Апостолів, згідно віри Церкви, Христос встановив водночас уряд апостольської спадковості, що вповні реалізується в єпископах як наступниках Апостолів. Триступеневий уряд служіння – єпископ, пресвітер, диякон – є правно розвинутою формою в Церкві, і тому зобов'язуючою для Церкви якщо йдеться про розвиток уряду апостольської спадковості (LG 28).
14. ІІ Ватиканський Собор стверджує: священство урядове "зі святою владою, яку надає" целебрує євхаристійну Жертву в особі Христа (LG 10).
Євхаристія і віра
15. Святий Дух за посередництвом висвяченого священика і слів Христа, що через нього говорить, уприсутнює Господа і Його Жертву (ККЦ 1375). Не з огляду на свою силу і не з огляду на людське розпорядження, наприклад зі сторони спільноти, але тільки силою влади даної Господом в Таїнстві, молитва священика може плідно закликати Святого Духа і Його освячуючу міць. Церква окреслює це молитовне діяння священника як діяння in persona Christi (LG 10).
Таїнство Покути і Святе Письмо
16. Церква у вірі знає, і тому дефінитивно навчає, що Христос окрім Таїнства Хрещення, яке змиває гріхи, встановив Таїнство Покути як Таїнство прощення. Така свідомість спирається насамперед на Йн 20,22н. Також тут священик може промовляти in persona Christi і авторитетно давати пробачення тільки спираючись на міць Таїнства, в якому був консекрований (Трид. Соб. DS 1601, 1670, 1701).

 

Ми доручаємо плоди нашого служіння благословенній допомозі Діви Марії, яка є Прибіжищем грішників і Матір'ю Божої Любові.
Надіємось, що ця інформація буде для Вас корисна!

 

З молитвою і пошаною
Голова Комісії о. Олег Сартаков
о. Петро Балог ОР
о. Петро Октаба ОР

 

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2024. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino