title-ecclesia

о. Роман Янковський

Кс. Роман Янковський син Владислава, Вікарій Кафедральної Капітули, керуючий дієцезією у відсутності єпископа, Апостольський Адміністратор Житомирської дієцезії (нар.1889: свяч. 1915: помер 1987). Належав до Луцько-Житомирської дієцезії, а пізніше Житомирської і був випускником духовної семінарії у Житомирі. Народився 28 серпня в селі Бебехи, Ярмолинецького району, Вінницької обл.

У 1918 році працював як вікарій кафедральної парафії в Луцьку, котра тоді  налічувала 6746 парафіян, 1919-1920 (і, як здається, раніше) був вікарієм і викладачем в польській школі в Умані (де в 1918 було 2396 парафіян). У наступних роках (1923-1925), і напевно пізніше, був адміністратором парафії в Троянів та деканом Житомирським. Працював також в парафії в Брацлаві (деканат) і парафії в Бердичів.

Вперше його заарештували в Житомирі 5 червня 1925 року як адміністратора парафії у Бердичеві і обвинуваченого про надання допомоги в нелегальному перетенні кордону з Польщею. Протягом двох років був ув'язненим в Бердичеві без судового вироку. Був звільнений. Потім 6 лютого 1927 року знову був заарештований.

У травні 1929 року був направлений до в’язниці в Харков, де очікував на початок слідства. У процесі збірки католицьких священиків з України в 1929 р. в Харкові лишився на основі ст. 56-19 і 25 КК USSR, осуджений на 6 років праці у концтаборі і висланий на Соловки до 6 лютого 1933 року. Під час процесу його між іншим звинувачено про утримування нелегальних контактів з Польщею. Прибув до концтабору 19 червня 1929 року. В 1930 році був відправлений до концтабору на острові Анзер. До 1932 року перебував разом з іншими католицькими священиками у так званому «Troickim Skicie» (пустеля православних ченців на острові Анзер під покровом святої Трійці; 4 відділення SLON, пункт Анзер, Троїцька камандіровка ).

На засіданні властей USLag (ISO USLag, ЛЕВ'ЯЧИЙ OGPU а також OO ISO USLag) 9 липня 1932 року на Соловках, завершуючи слідство у справі створеної нібито там 32 ув'язненими співдружності католицьких священиків, на острові Анзер, був обвинувачений разом з всіма про приналежність до антирадянського угруповання, ведучого антирадянську агітацію, таємно вчиняючого релігійні [...] обряди і утримування нелегальних контактів зі свободою з метою передання за кордон інформації шпигунського характеру, що стосуються ситуації католиків, в ZSSR [284].

Щодо його особи прийнято рішення: Представити акт обвинувачення із ст. 58-10 UK і звернутися з висновком з приводу збільшення вироку до 10 років. До хвилину отримання рішення, тримати на островах в ізоляції від інших священиків [284]. Пізніше перебував у одному з концтаборів біля Ухти. Внаслідок поганого стану здоров'я був звільнений і в жовтні 1933 року засланий до Алма-Ати в Казахстані, звідки після декількох місяців повернувся до Житомира.

У травні 1934 року розпочав роботу в парафії в Котельня, Житомирського деканату, а також в парафії Ушомир в Овруцькому деканаті Київської області. Проживав в с. Стара - Котельня, Андрушівського району, Житомирської області.

Апостольський Адміністратор Житомирської Дієцезії в (1929-1935 роках) кс. прелат Станіслав Яхневич іменував кс. Романа Янковського каноніком Вікарієм Кафедральної Капітули і своїм заступником на випадок арешту. Був адміністратором Житомирської дієцезії до своєї смерті в 1987 р.

Після арешту в Житомирі кс. прелата Станіслава Яхневича 29 липня 1935 року (zob. biogram), парафіяни привели кс. Янковського для відправлення богослужіннь і уділення Святійшого Таїнства перед оголошеним закриттям катедри. Місцеві власті зарекомендували йому однак звернутися по дозвіл на відправлення богослужіння до Києва. Як поїхав по дозвіл, його знову арештували 27 серпня 1935 року на основі обвинувачення про те, що від осені 1934 року до хвилину арешту проводив контрреволюційну роботу, що має на меті гальмування розвитку колективізації і розбивання колгоспів; що був учасником організації колективного, наклепницького протесту проти рішень радянської влади, що стосуються релігії [280]. Закинено йому також контрреволюційну діяльність серед молоді, відправлення богослужінь по приватних будинках, а також відмову повісити в своєму будинку портрет Сталіна. На основі ст. 54-4 і 54-11 КК USSR OSO при Колегії NKWD ZSSR був засудженим 14 травня 1936 року на 5 років концтаборів в Комі АССР (Ucht-Izemskije ?agieria). Згідно листа A. Понінського повинен був в 1937 році перебувати в Ушомирі без права виїзду з цієї місцевості, що є помилковою інформацією. З кінця тридцятих років до 1945 року перебував на засланні в Казахстані.

У 1945 року, по 11-тьох роках перебування в концтаборах, ув'язненнях і на засланні, повернувся до Житомира і у вересні того року розпочав роботу в кафедральному храмі, відкритій парафіянами 1941 року (після заняття України німецькими військами) і захищеної через неї після закінчення II світової війни. Незадовго отримав наказ залишити Житомир і оселитися на 5 років в селі Яблонне, в цій самій окружності. Після чого повернувся до Житомира, поселився по вул. Петровського, 7 і розпочав душпастирську працю у житомирському кафедральному костьолі. У 1957 року отримав заборону проголошення проповідей протягом всього року, а також заборону працювати в цьому місті. У 1959 році обряд відновлення хрестильних обітниць через вірних зібраних в житомирському костьолі на вечірньому богослужінні у Велику Суботу, згідно з одвічним ритуалом, було розцінене через владу, (на основі доносу агента КДБ) як вимагання на вірних присяги про вірність Католицькій Церкві.

За покарання відтягнено йому на 6 місяців так звану справку, тобто дозвіл властей на виконання душпастирських праці. У шестидисятих і сімдесятих роках, маючи близько 80 років, доїжджав до парафії Новоград-Волинський (Звягель), Покостівка та ін.

У ІІ половині п’ятдесятих років на запрошення брата, проживаючого у Варшаві, прибув до Польщі. Зустрічався з Примасом Польщі, кардинал Стефаном Вишинським. З огляду на душпастирські потреби на Україні не прийняв пропозиції сім'ї і приятелів, щоб залишився в країні.

Помер у лютому 1987 році у віці 98 років, в 71 році священства. Похований на кладовищі «Дружба» у Житомирі. Реабілітований після 1989 року.

Джерела: [1: syg. III/28, k. 209; syg. III/100, k. 180]; [7: syg. 2ER 124]; [14: 1929-1932]; [23: 1918, 1920, 1923]; [32: syg. A.12.P/6]; [88: 1934, nr 31, s. 487]; [111]; [112]; [162, s. 442, 460]; [219]; [262]; [264]; [277]; [280]; [284].

 
Історія дієцезії
Єпископи
Прокатедра Київ
Катедра Житомир
Дієцезіальні комісії
Навчальні заклади
Релігійна діяльність
Деканати та парафії
Ордени і Згромадження
Чин дів
Рухи та спільноти
Санктуарії
 
 
Copyright © 2008-2024. Київсько-Житомирська дієцезія. Power by: ArtGattino